я просто отак притуляюсь до ліжка, накриваюсь ковдрою майже з головою і силую себе спати, спати, спати, спати.

я не розумію, як можна так ненавидіти все живе. ви хочете нас всіх вбити, але природа і тварини вам що зробили? я теж би хотіла, щоб вас не стало, але точно не шляхом техногенних катастроф, які нищать все живе. як вас носить земля.

просто хочеться спати. постійно хочеться спати. хочеться закрити очі.

якби тільки можна було заглянути в майбутнє і хоча би побачити, чи є там та межа зла. чи межа зла, за якою вже точно не буде більшого зла - це витвір психіки для самозбереження?

я не відчуваю вже в собі нічого окрім голого нерва, все безглуздо. навіщо, якщо завтра можуть забрати. якщо завтра це нестійкий концепт.